О своей праведности

Поэзия написана после разговора за которым последовал вывод: "… создается впечатление что ты праведный, а мы грешные"

Вопрос звучит: "Какая роль
Мне суждена?" Порой мне тяжко столь
Спросил ли кто, как ломит кости ночью боль?

Мой друг, ответ всего один:
Я в черной маске, хоть христианин.
Вот вижу взгляд суровый — это Господин.

О, как искал людей порой,
Чтоб поделиться тяжестью. Покой
Давно покинул сердце — нынче я пустой.

О грешный, грешный человек,
Ты думал так прожить беспечно век?
Ты думал, что Господь забыл твой грех навек?

В раздумье с мыслями сижу,
Рукой стихи о сем тебе пишу,
В слезах во тьме на обстоятельства гляжу.

А каково увидеть жало?
Унынье сердце часто поражало,
И смерти дважды каждый день желало.

Не идеал я, нет!
Хоть и прекрасным был рассвет
Случился кризис — в беззаконье вновь одет.

Довольно о себе писать,
Так долго можно стих сей продолжать.
Но я хочу путь совершенства показать:

Надежда мира — Бог Христос,
Порок, проклятье Он давно понес.
Ты получил ответ, мой друг, на свой вопрос?

28.11.2004



Слово до Києва

О Києве любий, до тебе сьогодні звертаюсь.
Уважний до всього ти будь, я таки сподіваюсь,
Що слово Господнє до тебе занадто просте,
Хай Боже насіння у серці скоріш проросте.

Як тихо і ніжно Дніпро-брат тебе омиває.
Дбайливо, з турботою, берег водою плекає.
Як дивно, що зелені сили для росту приносить,
Натомість у тебе ніколи нічого не просить.

А скільки краси у каштанах квітучих весною?!
Як люблю тебе, так приємно вдвох бути з тобою.
Чого лише варті високії кручі та схили?
Вони — це обличчя святого Творця. І щосили

Про велич Художника раді завжди сповіщати,
Шедеври Дизайнера здатні в красі показати.
Історія людям відома про подвиги здавна,
Вони визнають, що прекрасна, чудова та славна.

Твій розквіт стрімкий був, швидкий та шалений,
Та сталося так, що сьогодні ти вже полонений.
Важливо є те, як Творець на це все споглядає,
Небесний Господь не мовчить, щось сказати бажає.

Ось Лядські ворота для Нього кияни закрили,
Смиренного Мужа у місто на крок не впустили.
Ісус на ослі, з Назарету, покірний, святий,
Так лагідно каже: «Мій Київ, ворота відкрий».

Він з миром приїхав. Сидить Муж святий на ослі,
Хоч міг як вояк, з легіоном ввійти на коні.
Христос Золотими бажає до тебе ввійти
Воротами видними. Милість з небес принести.

Зустріньте Ісуса із пальмовим гіллям в руках,
Віддайте належне — хвалу і подяку в серцях.
Як прикро та сумно, що речі прості забуваєш
І їх відновити для блага свого не бажаєш.

Втім очі закриті, і серце так стало жорстоке.
Як наслідок — камінь твердий, одиноке.
Ось так, в суєті, дні минатимуть, люба столице,
Байдужа не будь, повернись до Христа, о вдовице!

В минулому хвиля пробудження душі спасла.
Ніневія — місто велике. Та милість прийшла.
Гріхи Милосердний простив. Що за крок покаяння!
Молитва та піст зупинили з небес покарання!

Єфес також хвилю пробудження бачив колись,
Там жителі серцем до Бога піднялись увись.
Народ Артеміду та храм перестав шанувати,
В богині земній тій спасіння небесне вбачати.

Колись покаяння для тисяч було із народу
І в Єрусалимі отримали милість, свободу.
Апостол Петро через проповідь їх навернув,
Сердечну молитву небесний Спаситель почув...

Чому ти не слухаєш Бога? Чому, місто Кия?
Чому є твердою для милості Господа шия?
Повір в неможливе, прекрасне — і друг ти для Бога,
Подібна була в Авраама у небо дорога.

Прийди у молитві з проханням до Бога як Анна —
Він дасть все найкраще, воно — як в пустелі та манна.
Прийди із питанням, вночі, як давно Никодим —
Очікуй ту відповідь з неба, спілкуйся ти з Ним.

Хай хвиля пробудження серця сьогодні торкнеться,
Небесним потоком та милістю в душу проллється.
Дай простір Ісусу, безмежну у діях свободу,
Пройде трохи часу — побачиш небес нагороду.

30.10.2004



Ода матерям

Тихенька нічка у село прийшла,
Приємний відпочинок принесла.
Десь світло у віконці мерехтить,
То мама над колискою сидить.

Турботлива, спокійна, ніжна ненька.
І колискова пісенька тихенька
В країну снів дитину проводжала,
Малеча у країні тій літала.

Багато бачив там солодких снів,
То був пташок весняний гарний спів.
І я, малий, в колисці тихо спав,
А спів в кімнаті ніжний твій лунав.

Так часто вабила тебе колиска,
Хоч і питань була велика низка.
Дитя, яким буде твоє майбутнє?
Хай буде лиш щасливе, незабутнє!

Малим так часто шкоду завдавав,
Характер не найкращий проявляв.
А ти з любов’ю все не раз прощала:
День, другий — з пам’яті усе стерала.

Від плачу вранці часто прокидався,
Я бачив сльози у очах і дивувався.
«Чому ти плачеш?» — запитать хотів,
На жаль, тоді не все я розумів.

Таке питання жару підкидало,
І сліз в очах дедалі більш ставало.
Але у відповідь — лише мовчання,
Так зрозуміть хотів переживання.

Та лише зараз їх я розумію,
Їх показати в зібранні волію.
Чи зможу дітям я подібне дати?
Чи будуть вчинки батька пам’ятати?

Не раз життя моє ти рятувала,
Від смерті, від страждань в ту мить спасала.
Навчала серед хвиль не плазувати,
Удари долі з мужністю сприймати.

Коли тебе, о ненько, обіймаю,
Твій подих материнський відчуваю.
Блакитні очі завжди пам’ятатиму,
У них любов завжди вбачатиму.

З чим порівняю чарівне волосся?
Воно — немов наповнене колосся.
Для мене ти завжди така вродлива,
Прекрасна, ніжна, мила, терпелива.

А руки в мозолях так дорогі —
Я бачу працьовиті уві сні.
Вони немовби золотом покриті,
Завжди, завжди в сім’ї всі були ситі.

Ти все найкраще ближнім віддавала,
І власних сил своїх не шкодувала.
Важкі були недоспані ті ночі,
Хто бачив втомлені блакитні очі?

Твій голос, крок, здалеку виділяв,
Статуру рідну в натовпі взнавав.
Для сина мама завжди особлива,
Прекрасна, мов улітку жовта нива.

Подяка у вірші за виховання,
Таке сьогодні маю я бажання.
У мові слів хвали занадто мало,
Приблизне щоб поняття дяки дало.

Добра чимало в тебе почерпнув,
І настанови з часом не забув.
Це так чудово мати цю людину,
І бути з нею поруч кожну днину...

О матері, про вас лунає ода!
Вам від Творця готова нагорода.
Господь про вашу жертву пам’ятає,
Вас в небесах вінець за це чекає.

Нелегка річ доглянути дитину,
Давати краще, виховать людину.
Лиш вам, о матері, ця річ під силу
І посмішку чарівну мати милу.

Ви не забуті у Всевишнього. О, ні!
Благословенні будуть ваші дні.
Ви їм любов до Бога прививайте,
Настане час, плодів в ділах чекайте.

Прийміть же до землі уклін низький,
Він від душі, від серця, він простий.
Прийміть його від молодих людей,
Від дочок та синів — своїх дітей.

11.10.2004



Ободряющий

Дитя, бывает унываешь,
Здесь на земле все не понять.
Хоть откровенье ожидаешь,
Служенье ты еще узнаешь,
Наступит время — будешь жать.

Как часто томишся порой,
Друзья в тот час не понимают.
Держись, ведь мы идем с тобой,
К Сиону узкою тропой,
Хоть боль они не разделяют.

Когда приходит сил упадок,
Молись, поддержку в вере дам.
Столь узкий путь сей, он не сладок,
И так тернист, совсем не гладок,
Вся суть лишь в сердце — это храм.

Но ты взор к небу поднимай,
Там воды жизни, благодать.
И путь тернистый выбирай,
Лишь так увидишь Божий рай,
И миру радость не отнять.

Надейся, жди и обновленье
Покроет душу велико.
Лишь у креста успокоенье,
С небес приходит утешенье.
В потоке Божьем глубоко.

26.08.2004



Дочка и мама

Посвящается дочке Ане и маме Марине на память о дне покаяния

Идя тропою, что ведет к Сиону,
Спешил скорей в Эдем, к Иисуса трону.
Две личности увидел вдалеке,
Следы от них остались на песке.

Страна имела имя — Суета.
Безводный край сей был. «Земля пуста,
Безлюдна, бедна, — слышал от народа,
Там все рабы, неведома свобода».

Догнал людей. И как-то невзначая
Прислушался к беседе. Ожидая
Смогу ли чем-то может им помочь.
Узнал, что это мама шла и дочь.

«О мама, что гнетет к земле тебя,
Скажи как есть, доверься мне любя,
Открой всю боль, — скорбя сказала дочь, —
Я так хочу в борьбе тебе помочь».

«Большая ноша беззаконья, грех,
Отняла радость мысли и успех,
Покинул мое сердце навсегда,
Отныне мой удел один — беда.

Тяжелый груз к земле так прижимает
Найти спасенье неба отгоняет.
О, как свободу сердцу обрести?
Прожила годы, но мои пути

Далеки были святости, морали,
Расплаты час настал — одни печали.
Как дорого, что можешь ты понять
Болезнь души. Как страшно умирать.

Мне кажется, что будто я слепец,
И без надежды дням пришел конец», —
Сказав сие, поникла тихо мама.
Минорный лад утих, умолкла дама.

А девушка всю тяжесть разделяя,
С любовью маму нежно прижимая
Подняла взор. И тихий юный плач
Звучал. Но Страх, безжалостный палач,

Семью сию мечем своим пугая,
Как будто жажды мести ожидая,
Хотел надежды истребить росток.
Но Бог не дал — Он подарил поток.

И голос свыше стон сей оборвал,
Утешитель с небес их подкреплял.
«Не унывай, родная, — дочь сказала, —
Лишь год назад я также здесь шагала.

Но посмотри, оставил меня груз,
Забрал его Спаситель Иисус.
Поможет и тебе, не унывай,
Средь отчаянья милость ожидай.

Тебя не брошу в этой тине. Нет!
Увидим вскоре мы прощенья свет».
Умолкли обе. Сердце лишь стучит,
Но слышу дочь опять свое вторит:

«Смотри, я вижу свет вдали сияет.
Пойдем скорее, там нас ожидает
Целительной воды живой поток,
Достаточно испить всего глоток.

Поток зовут купальня Силоам.
Как близко цель! Пойдем скорее, мам!
Вблизи течет Голгофская струя,
Она твой жребий и судьба твоя».

Смотрю, и маму на руках молитвы,
Как раненого пулей после битвы
Дитя сие решилось понести:
Хоть не легко в песках жарой идти.

И вот, все ближе к цели приближаясь,
В мольбе святому Богу отдаваясь,
К источнику воды живой пришли,
Дочка и мать в надежде подошли.

Там проповедник Слово возвещал
И хлеб небесный людям раздавал:
«Кто жаждет, подойди ко мне и пей,
О, не останься, друг мой, вне дверей!

Есть Бог, что жизнь всегда любя дает,
Он раненых, убитых горем ждет.
Он не желает смерти человека
И цель Его — спасти тебя от века».

Вот из толпы выходит с ношей мама:
Идет к нему, к слуге Господня храма.
— Я не хотела Бога почитать,
Желает ли Творец меня принять?

Так стало тихо. Женщине в ответ:
«Коль сил не стало, выхода уж нет,
Бог славы все грехи тебе прощает,
Порока ношу с плеч твоих снимает».

Веселья слезы градом покатились,
Все дни страданья в радость обратились.
И слов хвалы в душе не удержать —
Ту женщину объяла благодать.

Надежда на спасенье обновилась,
И вера в милосердьи утвердилась.
Прощенная, что долго так искала,
Нашла. И сердце новое стучало.

Мне женщину хотелось так обнять,
Увидел в ней свою родную мать.
Я подошел. Одежды облаченье
Так светло было. И небес влеченье

Сказало этим строкам дать простор.
Рожденной свыше вторит Божий хор:
«Дитя, иди по жизни за Христом,
Тебе готово место — Божий дом».

Поэты, скульпторы и музыканты,
Ища идей, сюжетов диаманты,
Порой, шедевру очень далеки,
Когда не видят Божией руки.

Господь был милостив, Он вразумил
И чудно суть шедевра подарил.
С тобою, милый друг мой, поделюсь,
Я также ученик, как ты учусь.

Кто может эту тайну описать,
Когда объяла сердце благодать,
Когда Творец благой дарит прощенье,
Когда большим грехам пришло забвенье?

Способен кто поэму написать,
О том, как реки слез не удержать,
О том, как сладок покаянья вкус,
О том, как обнимает Иисус?

Ответ простой: способность лишь у тех,
Кто верой в жизни побеждает грех.
Кто пережил хоть раз с небес рожденье,
Кто очень ценит Божье откровенье…

Духовное духовный понимает.
Лишь Утешитель неба суть всю знает.
Так пусть шедевры Дух Святой дарит,
Во всем тебя, мой друг, благословит.

19.08.2004



Встреча у костра

Сегодня, друзья, встречу Бог даровал.
Хоть милость Его бесконечна во век.
Что каждый из нас от нее ожидал?
Как дорог Иисусу земной человек.

Сегодня, как будто, в ту дал возвратились,
Где Богу служили мы сердцем, душой.
Два года назад у Иисуса учились,
Кто жаждал — увидел столь образ святой.

Как дивно, что снова мы вместе поем,
Моря, океаны преградой не стали.
Всю жизнь Бог Живой мы Тебе отдаем,
Мы встречи с Тобой, Бог Святой, возжелали.

Костер вот горит, он прообраз небесный,
Как можем гореть мы все в Духе Святом.
Скажи, милый друг, ведь путь сей чудесный —
Увидим когда-то небесный мы дом.

12.08.2004



Про мужа віри

Присвячується Дмитру, брату що мешкає у Вінниці по вулиці Лялі Ратушної. Божому служителю, який витримав усі удари долі і залишився вірний небесному покликанню.

Боже, шляхи що даруєш нам — диво!
Мудро ведеш кожний день. Справедливо
Різні обставини нам посилаєш,
Віру небесну святу оживляєш.

Брат, що насичений днями вже був,
Муж, що страждання на ділі відчув,
Якось прожитим життям поділився,
Хоч був сліпий, але серцем дивився.

Ще у дитинстві він втратив свій зір.
О, це нелегко, слухач мій, повір.
Втім, Адонай і на це мав свій план,
Бачив Всевишній і біль той, і стан.

Богу брат серце невдовзі віддав,
Хоч із хрестом, але ввись прямував.
Скарб найдорожчий у Бога знайшов:
Юний Дмитро до Сіону пішов.

Вірою жив, на Творця покладався,
Хоч був сліпим, та ніяк не здавався:
«Пастир — Господь, все Йому віддаю.
Він — забезпечення. Так от живу».

І на роботі так вміло справлявся,
Що й пан начальник цьому дивувався.
Хист до усього отримав від Бога —
Дивна була для Дмитра допомога.

Проти диявола був він у битві,
Та перемогу з небес у молитві
Бог милосердний не раз посилав,
Міцно надію на Бога поклав.

Влада радянська свій меч підіймала,
Віру, надію зламати бажала.
Часто наклепи Дмитру вслід кидали,
Методи різні завжди підбирали.

Лекції партії успіх не мали,
Лектори підступом знищить бажали.
Та не вдалось, бо ж об’явлення мав —
Дар знання Слова Господь дарував.

Хоч і не мав змогу Слово читати,
В пам’яті здатний все був зберігати.
Бог розуміння втім істинне дав:
Розділи Біблії брат цитував.

Що ж, атеїзм свій відбиток поклав:
Біль та неправду не раз брат пізнав.
Та не вдалося зламати Дмитра,
Розпад Союзу — закінчилась гра.

Божий народ атеїзм пережив,
Двері свободи Бог людям відкрив.
Скільки подібних, таких як Дмитро?
Тисячі слуг переплавку пройшло.

Друзі, це приклад Христової віри,
Мали б ми святість і велич без міри
В Церкві сьогодні також потрудилась,
Хвиля пробудження знову з’явилась.

Гори гріха нам підвладні були б,
Діюче словом у світ понесли б.
Є нам до Кого свій зір направляти,
Божих дарів церкві цій ревнувати...

Вчора, сьогодні, навіки незмінний,
Намір Ісуса благий та безцінний.
Серце звільнити — суть Божа мета,
Друже, віддай ти його для Христа.

30.07.2004



Что пожелать тебе, мой друг?

Что пожелать тебе, мой друг?
Ведь ты внимательно читаешь.
У Божьих деток много слуг,
О ангелах ты много знаешь.

Пусть Он всегда тебя хранит!
Вот пожеланье к дню рожденью.
От беззаконья защитит,
Стремись к познанью, откровенью.

Все мысли в небо направляй,
Покой там есть от суеты.
Всегда к Творцу в мольбе взывай —
Морей жемчужина ведь ты.

22.07.2004



Крик души

Эти строки написаны благодаря упованию которое дает Господь в 1 Цар. 30:7: «Но Давид укрепился надеждою на Господа Бога своего…» И которое в один день стало действительностью.

О горе мне, горе! Душа унывает!
Суда без пощады с небес ожидает.
Зачем я родился? Не уж чтоб страдать?
Что делать мне надо, где выход искать?

Мое беззаконье к земле прижимает
И мысль о суде с наказаньем съедает.
Все слезы, что были, я ночью пролил,
Тянуть эту ношу не хватит уж сил.

Иссяк на расцвете я жизни своей,
Становится страшно, ужасно, больней.
О, смерть! Среди дня ты меня победила,
Как страшно подумать, что сердце сразила!

«Не уж на всю жизнь я останусь рабом?
Не уж мне вовек не расстаться с грехом?» —
Спросил у нее. А в ответ тишина.
Все, чаша смятенья до края полна.

В тисках Отчаянья прошли мои дни,
С Сомненьем надолго остались одни.
И цепи Уныния сильно держали.
О город Душа, как тебя осаждали!

А страхом Диавол удар наносил,
Слуга Недоверие верно служил.
Он душу без жалости сильно терзал,
К петле разум грешный не раз подстрекал…

О горе мне, горе! Душа унывает!
Наверно Господь и меня осуждает?
А может остался надежды росток?
Мне стало бы легче, хотя б на чуток.

О где же искать тот прощения путь?
Где сердцем, душою смогу отдохнуть?
Кто снял бы одежду порока с души?
Спаситель мой, Боже, скорей поспеши!..

Я слышал, что милость стоит над судом,
А также, что грех был распят со Христом.
Быть может, ответ на Голгофе нам дан,
Где крови потоки струились из ран?

О, да! Что же раньше сего не постиг?
Явился Господь, откровение в миг
Во внутренность сердца так нежно вошло,
Как будто от века оно здесь жило!

Пороки скрывать от Творца не желаю —
С повинной скорее к Нему прибегаю.
И ночью всю сущностью свою изливал,
Он слушал с участьем и боль разделял.

Утешил Ты душу так дивно мою,
Поэтому, Боже, осанну пою.
Найду для души в Слове жизни покой,
Как благо, что вместе идем мы с Тобой.

Спасенье нашел, Боже правый, в Тебе,
Прошу, привлеки мое сердце к Себе!
Хочу быть навеки Господним рабом,
А также расстаться с проклятьем, грехом.

Ты помыслы чистые в сердце мне дай,
Лишь так я увижу потерянный рай.
Гармония может порок побороть,
Пусть станет дух выше, понизится плоть.

И Ты научил открывать все Тебе,
Страданья и боли в сердечной мольбе.
Поэтому, Сильный, Ты наша скала;
Да будет Единому Богу хвала!

Господь мой, Ты сам мне слова сии дал,
Подобно Варуху я их записал.
Как благо деянья Твои возвещать,
Достоин Ты славу во веки принять.

12.05.2004



Весна прийшла...

Весна прийшла. Така жадана.
Зійшла з небес неначе манна.
ЇЇ чекати вже втомився,
Але у ній Творець відкрився.

Весна прийшла. Все відновилось.
Як для життя немов з’явилось.
Я дякую Творцю за тебе,
Візьми поближче лиш до себе.

Весна прийшла, моя подруга.
У ній зникає смуток, туга.
Природу з сплячки пробудила,
Подарувала навіть крила.

Весна прийшла. Дала суцвіття,
Серця втішаєш крізь століття.
В тобі наснагу я черпаю,
Об’явлення з висот чекаю.

Весна прийшла. Натхнення знову
Принесло злет перу і слову.
Шедеври ти дала мені,
Як залишилися одні.

Весна прийшла. Птахи співають.
Прихід у співі величають.
Як дорога мені весна,
Багато бачила вона.

Колись мене ти утішала,
Коли душа моя страждала.
Проміння ніжно так плекало,
І розділити біль бажало.

Сердечна рана зажила,
Ти втіхою в той час була.
Завжди чекаю твій прихід,
Приємний він залишить слід!

О весно, хто тебе створив?
Прекрасним даром наділив?
Хто силу дав для воскресіння?
О, де взяла, прекрасна, вміння?

О так, це Він — Творець святий,
Що Був і є всякчас живий.
Це Бог благий тебе створив,
Премудрість і в тобі відкрив.

Мій друже, стань ти як весна.
Прекрасним, ніжним як вона,
Повір в небесне воскресіння —
Прийми з висот благословіння.

25.04.2004



Звершилось...

Поезія написана після перегляду кінофільму «Страждання Христа»

Звершилось. Гроб вже був пустий.
Життя вернулось в тіло. Він живий.
Почувся вперше голос із небес:
«Христос воскрес! Воістину воскрес!»

Апостолам являвся сорок днів,
Він Божу волю виконать зумів.
Пронісся голос слави до небес:
«Христос воскрес! Воістину воскрес!»

Гріх світу влади вже не має,
Вогонь Христа в серцях палає.
Хай голос Церкви лине до небес:
«Христос воскрес! Воістину воскрес!»

13.04.2004



Господь — це безмежна любов

Мій друже, Господь — це безмежна любов.
Вона — повнота у всіх сферах життя.
І там, на Голгофі, пролилася кров,
Аби ти до Бога вернувся. І знов
Пізнав досконально де сенс та буття.

Радій, любий друже, у Бозі постійно,
Як радість з тобою чи горе прийшло.
І як би не було в думках безнадійно,
В молитві скажи все Ісусу спокійно,
Щоб затишно Духу у серці було.

Будь благословенний постійно у Бозі,
Читай Його Книгу премудру, святу.
Щоб Пастор благий на життєвій дорозі
Зустрів і тебе із єлеєм у розі —
Віддай все життя на служіння Христу.

11.04.2004

 
 2003     вгору     2005 

   © 2006-2013, poeziya.org.ua
Хостинг: domens.com.ua
Ідея, розробка: В. Бондарчук  
Rambler's Top100 Украина онлайн Каталог христианских сайтов Для ТЕБЯ