Слова подяки

Так довго думав, перш ніж ці рядки писати,
Чи у вірші, чи у поемі показати,
Про те, що Бог благий і добре чинить нам,
Турбується про все, за всім слідкує сам.

І місяці, роки у роздумах сидів,
Наважився — паперу їх віддать зумів.
Слова подяки хочу виразити Богу,
За красоту землі і щиру допомогу.

Твій ніжний почерк, Боже, видно у природі:
Я в захваті від нього всюди. При нагоді
Задумуюсь про ідеал, який задумав Ти,
Про досконалість, вищі форми красоти.

Блакитне небо, що притягує наш зір,
Для людства створено, о друже мій, повір.
Хмарини, що пливуть на висоті повільно,
Багаж дощів, снігів несуть у собі вільно.

Проміння сонячне теплом нас зігріває,
І місяць, що вночі світить не забуває.
Далекі зорі неба із любов’ю мерехтять,
Галактики у нескінченності висять.

Зима малечі радість з снігом принесе,
Весна, що з сплячки всю природу підійме.
Гаряче літо пестить сонцем до пори,
І золотиста осінь щедра на дари.

Веселка, що чарує розмаїттям фарб, —
Велика цінність, кольоровий Божий скарб.
Туман в долині річки дійсність розмиває,
Праобразом земним для людства виступає.

Гора із снігом — то могутності вершина,
Внизу прекрасна, миловидная долина.
Швидка десь в’ється річка. Тихий вітер дує,
І океан, що дивні перли з дна дарує.

Троянда ніжна зачарує на годину
Бузок, що запахом приваблює людину.
Маленька бджілка, що пилок з квіток збирає,
Орел могутній пильний зір від Бога має.

Твій дар у золотистій та гнучкій пшениці,
Він на столі у нас в духмяній паляниці.
В траві зеленій, що росою припадає,
У повені, коли вода все напуває.

І плач малечі, яка бачить вперше світ,
Для матері дитя — це самий кращий цвіт.
А сміх дитини милий, щирий та простий,
Твій задум щодо них великий та святий.

Тебе Творець вбачаю в погляді матусі,
Коли єднаєш нас й батьків в одному дусі.
А ще Ти в погляді чутливому у брата,
В сестри, що на смиренність й ніжність так багата.

А спілкування дар? Я можу виражати
Душевний світ. Духовні роздуми сказати,
Які у даль небес, буває, підіймають,
І вакуум сердечний Богом заповняють.

В акорді чую, як гармонія звучить,
І пауза, що висне в просторі на мить.
Чутливість лікаря до хворого і болю,
Теолог мудрий, що вивчає Божу волю.

В скульптуру втілюєш талант благий з небес,
Різець у столяра — мистецтво, світ чудес.
Думки письменника — ідеї з висоти,
Скажу, не помилюсь, бо ж автор їх — це Ти.

Не обійду натхненні, вищі серця мрії
Стають реальністю, даючи місце дії.
А ще — бажання й думка добре щось робити,
Проблему знати ближнього, однак любити.

Кохати палко і сім’ю чудову мати,
Супутницю з небес із дітьми обіймати.
Гостиприємне серце, що людей чекає,
І дах, що від дощу вночі оберігає.

В часи піднесення питань було багато:
Чому таланить? Поруч йдуть ось успіх й свято?
Старанність, наполегливість — моя заслуга?
Чи може тут причина протилежна, друга?

«Без Мене ви ніщо не можете робити», —
Згадав слова з Письма, і стало легше жити.
Адже обставини й бажання — все з небес,
Я зрозумів усе, причину всіх чудес...

Був час, коли сім'я моя у злиднях жила,
І мати допомоги в ближнього просила.
В боргах зі смутком ми не день, не два сиділи,
І хліб земний подавлені в часи ті їли.

Був час, коли найближчі люди відвернулись,
На біль душевний мій не відгукнулись.
Бувало, друзі нехтували часто мною,
Та благо — адже близько був в ті дні з Тобою.

Не раз каміння гостре в грішного летіло,
Від ран душевних схудло сильно юне тіло.
Левиту і священику далекий я,
В самарянинові дана любов Твоя.

Бува кричали гучно, злість свою зганяли,
В роздратуванні без розбору ображали.
Обманом і лукавством свого добивались —
До підступів заради срібняків вдавались.

Та зла у серці на людину не тримаю,
Урок життєвий з досвідом — це так сприймаю.
Події ці смиренності в житті навчали,
Під натиском важким характер гартували...

Хвала Тобі, Господь, за добре і за зле!
Хвала, Всевишній, за велике і мале!
Адже щоб учням кращі результати мати,
Їм личить з помилок завжди уроки брати!

Ми, люди, не цінуєм те що маєм,
І розумієм цінність, лиш коли втрачаєм.
Навчи, Всевишній Бог, все з радістю сприймати,
За все, що маю, серцем вдячним величати.

Прийми подяку у словах і на папері,
Це Ти відкрив для доброго широкі двері.
Від серця, в простоті, подяку виражаю,
Усе минуле й сьогодення пам’ятаю.

Тому хай жертва уст завжди у нас звучить,
Твоя любов мене і друзів моїх вчить.
Словам подяки, що ніколи не старіють,
Обітниці Твої в житті насправді діють!

29.12.2005



Писать? Да, это столь прекрасно!

Писать? Да, это столь прекрасно!
Все для людей, ведь не напрасно
Мужи разумные слагали
И изреченья нам писали...

Но где найти тот кладязь чудный,
Тебе и мне столь обоюдный?
Что источает лишь благое,
Где разум, мудрость и святое?..

Ты знаешь, океан нашел
И в воду жизни я вошел:
Кто был мудрей, чем Соломон?
И кто сильнее, чем Самсон?

Кто изреченья излагал,
Большое множество писал?
Кто притчи сеял как зерно,
Кому се было суждено?

Тому, кто не желал земного.
Тому, кто обращался снова
К Творцу. Ведь Он тот верный путь,
Нет, не хочу свернуть чуть-чуть.

Все изреченья только в Нем!
Мы с облегчением вздохнем,
Когда поймем, что сила в Боге,
Присуща лишь в святом чертоге.

В чертоге сердца твоего,
Ведь храмом может для Него
Быть сердце чистое с Христом —
Ведь храм ты Божий, славы дом.

5.12.2005



Бажаю Божих дій

Бажаю Божих дій,
В житті благих подій,
Де милість та любов.
Прихід Ісуса знов

В натхненні підіймає
І серце хай шукає
Премудрості від Бога.
Така твоя дорога?

* * * * * * * * * * * * *

Успіху в служінні!
Лиш з Христом в терпінні
Неба можна досягти,
Всім належить нам іти...

Відірвавшись від землі,
Залишивши всі жалі,
Спокій у Христа знайдем.
Там Господній сад — Едем!

4.12.2005



Не верь всему что говорят

Не верь всему что говорят,
Ведь не всегда слова правдивы.
Взгляни на звезды, как горят!
Но не всегда они игривы...

Мужчины также понимают
Все что прекрасно и чудесно.
Скажу я больше: ожидают
И ищут то, что всем прелестно.

А для чего? Вопрос задам.
А знаешь ли простой ответ?
Не против ты? Отвечу сам.
Постиг сие за много лет.

Все для того, чтоб поделится,
И ближнему ту часть отдать,
С которой будет он стремится
И благодарность воздавать.

Не человеку, нет! Но Богу,
Ее достоин лишь Творец!
Ведь только он дает дорогу,
В конце которой сам венец.

Поэтому хочу делиться
Тем всем, что от Творца имею.
Так пусть же сердце веселится,
Гляди, прислал тебе идею.

30.11.2005



О пані прекрасні, чудові в фаворі дівчата!

О пані прекрасні, чудові в фаворі дівчата!
Бажання ми маєм явити шматочок вам свята,
І ділом сказати, як цінимо кожну із вас,
Хай ласка Господня прийде в ці години, в цей час.

Із творчістю ми до служіння цього підійшли,
Уклін до землі, що запрошення ви прийняли.
Бажання одне: послужити тим всім, чим багаті,
Бо ж вірю я в те, що є юнаки заповзяті.

Хай в пам’яті вашій залишиться це назавжди,
В країні поезії й прози достатньо води,
Щоб спрагу сердечну у день та вночі вгамувати,
Бог хоче дарами дітей своїх благословляти.

З моїми братами молились не раз до Творця,
Щоб дав сильну віру, надію, любов і вінця.
За те, що несете у серці надію Христову,
За те, що на ниві працюєте знову і знову...

Супутників вірних зустріте волієте, знаєм,
Ми також від серця зустріти героїв бажаєм.
Молились з братами не раз і не два до Христа,
Аби у стосунках подружжя була чистота.

Єднання в одне — таємниця, що дана від Бога,
З улюбленим легка земна і небесна дорога.
А мудра дружина — то скарб та багатство з небес.
Моліться. Знайдете стежину великих чудес.

Від серця бажаєм успішними, сильними бути,
І нести в серцях красоту української рути.
Покірними стати, як ніжна плакуча верба,
Бо наше життя — переплавка, з гріхом боротьба.

Потужні гармати салютом дівчатам стріляють.
Брати вже готові? Тоді хай нам пісню співають!

2.10.2005



Душа болит, душа страдает

Душа болит, душа страдает,
Ошибка в этом лишь моя!
Она в печали унывает,
Но глас небесный ожидает
Творца о помощи моля.

Господь, прости, я был не прав!
Не смог доверится Тебе,
Вопрос столь важен не отдав
И сам с собою был лукав,
Прошу, прими печаль в мольбе.

О, если б только сам страдал,
Мне проще было бы во всем!
Но так я друга подставлял
И суть вещей не прояснял.
Верни былое, мы пойдем.

Ты разрешил больной вопрос,
Что мир на месяцы забрал.
Он драгоценное унес,
Взамен подбросив горьких слез,
Но все же Ты рукой поднял.

Господь — надежда, Он — мой щит.
Ему всю тяжесть отдаю.
От бед и бури защитит
И в час ненастья сохранит.
Творцу псалом еще спою!

Молю, мой Бог, дай силы вновь
С надеждой двигаться вперед.
Дорогу в жизни приготовь
Нести другим твою любовь...
«Простил. Иди!» — Господь зовет.

15.08.2001



Поламана вишня

Якоїсь днини поруч біля дому,
Де юності роки мої пройшли,
Я пережив душевний біль і втому,
Ці речі вже в минуле відійшли.

Там вишенька угору підіймалась,
Їй рік від роду був, а може два.
Так стрімко гіллям в небо простягалась,
Я так радів, що вишенька росла.

Якось до нас під’їхала машина,
Землі для грядки тонни привезла,
А за кермом байдужая людина
Пустого місця поруч не знайшла...

Так колесо машини без розбору
Наїхало на деревце мале,
І гілля те, що вже піднялось вгору,
Здалось мені з лиця землі зітре.

Боліло серце за мале творіння,
Що понівеченим лишилось вмить.
Хто знав про плач, про вишеньки боріння?
Душа у дерева також болить.

Та чим зарадить дереву людина,
Його зламали, скривдили в той день.
Важка була в житті моєму днина:
З’явився смуток і забрав пісень.

А час ішов. Втім деревце піднялось,
Його Творець любов’ю воскресив.
І паростків багато показалось.
По милості Бог сильний відновив.

Весна, прийшовши, ніжно огорнула,
Проміння сонечка теплом плекало.
І яблуня до себе пригорнула,
Небес світило ніжно утішало.

Пройшли роки, і дерево крислате
Стояло як ознака воскресіння,
І на червону вишню так багате
Сприйняло від Творця благовоління.

Сьогодні вишня має пишну крону,
Минулі дні — історії лиш слід.
За пережите деревом корону
Творець надів її, дав дивний плід.

Як часто ми до вишні так подібні,
Усім далекі, змішані з землею.
Як часто ми нікому не потрібні,
Покинуті між стежкою й ріллею.

Та Бог поламані серця зціляє,
Любов Творця до нас не має меж.
Він — Батько, про дітей своїх дбає
І пам’ятає Бог про тебе теж.

Надійтеся завжди, коли самотні,
Коли вас друзі зрадили в житті,
Коли проблем земних навколо сотні,
Коли ви переможені й пусті.

Любіть людей, в яких закриті очі,
Любіть і навіть ваших ворогів,
Любіть Христа, бо ж у останні ночі,
Перемогти гріх світу Він зумів.

Черпайте лише в Бозі віри сили,
Шукайте в Ньому спокій для душі.
Згадайте, що ви з Вічним пережили,
«Любіть Христа!» — слова небес прості.

16.04.2005



Любовь. Как много в слово сем

Благодарю за поздравленье.
Не ожидал, но удивленье
Ко мне с письмом твоим пришло,
И целый день со мной было.

Любовь. Как много в слово сем.
Как чудно что всегда вдвоем
Влюбленные к Творцу идут,
И радость среди тьмы несут.

Надеюсь, жду и ожидаю
Ее мне дасть Господь, я знаю.
Принцесу нежную мою,
Которую душой люблю.

Она — помощница во всем,
Нам так приятно быть вдвоем.
Она — для песен вдохновенье,
Она — средь жизни утешенье.

Тебе желаю принца встретить
И на его любовь ответить.
Ведь он венец твоей мечты —
И для него принцесса — ты.

15.02.2005



Лодка

Стих написан как подражание Евангелии от Марка 4:36-41 после тяжелой и долгой борьбы с бурей греха и беззакония

Мой друг, я думал, стоит ли писать
Историю о лодке среди моря.
В стихе легко все мысли выражать,
Кто, как не ты, поймет всю сущность горя?

… Вот ночью лодка волны разрезает,
Уверенно плывет скорей вперед.
Ей в помощь лунный свет с небес сияет.
«Плыви ко Мне», — небесный глас зовет.

Вокруг спокойно, дивно и прекрасно,
Ведь сам Творец движенью лодки рад.
Ей плыть не близко, тяжело, опасно.
Ее причал — небесный Божий град.

Могущий ветер руку простирал,
Желанье Бога резво исполняя,
И воздухом ей скорость придавал,
Наш парус белый силой наполняя.

Все звезды с неба радостно глядят,
Они как спутники на том пути.
И месяца радушный теплый взгляд…
Как благо с Господом всю жизнь пройти.

Тот месяц был для лодки как маяк,
Дорожка лунная — стезя к причалу;
Он полный был, красив. Он не иссяк.
Стал компасом к небесному началу.

Но вдруг, внезапно, шторм объял все море —
Волна и ветер стали как одно.
Вода попала в мелкий челн и вскоре
От страха ужаса там стало так темно.

Но чудо! Кто-то в лодке уцелел.
То человек о помощи взывает!
Он речь сказать Христу в ладье успел,
Иисуса в отчаяньи умоляет:

Господь, проснись! Смотри, я погибаю,
Вот буря с яростью челнок бросает.
О, помоги, в надежде умоляю:
Вода все больше лодку наполняет.

Как будто ломка к телу прикоснулась,
Не в состоянии я сам помочь себе,
Она, Господь, опять ко мне вернулась —
Напрасны все старания в борьбе.

О, если б только коль ломала тело
Не все так было б плохо среди волн.
Но есть, Творец, то хуже, что хотело,
Разбить средь обстоятельств малый челн.

Да! Это то, что сердце угнетает,
Что камнем так влечет сейчас ко дну.
О, посмотри! Как грех меня ломает,
Услышь мою молитву лишь одну.

Во сне в огонь дух злой порой бросает,
Давно Покой был верный мне слуга.
Ты знаешь, Велиар меня терзает —
Над пропастью висит одна нога!

Зависимости явно вижу жало,
Оно — как смертоносный сильный яд.
Оно безжалостно не раз сражало,
Я слову с неба, Боже, буду рад.

Мне кажется, что я прибит цепями,
В темнице жить — печальный мой удел.
Как серна, что опутана сетями.
Печально, ничего я не успел.

Послушай и внемли страданьям духа,
Не в силах я проказу пережить!
В душе моей пустыня и разруха.
О, только Ты способен исцелить!

Иисус, я нахожусь в своем мученьи,
Мой приговор себе тяжел, жесток.
Слова сии к Тебе об избавленьи,
Моя вина — меня убил порок.

Я выношу себе сей приговор.
Хоть строг, но справедлив, — все по закону:
Я — эгоист, предатель, жалкий вор;
Любил всегда мирское и маммону.

Все отдаю в Твои святые руки,
Решение в смирении приму.
Лишь слово от Тебя одно. И муки
Вмиг превратятся в тихую волну.

Услышал Вечный Бог, Пророк, Мессия.
Поднявшись с силой ровно, близко стал.
В тот миг свирепая морей стихия
Увидела лица святой овал.

Умолкни, перестань! Повелеваю!
Сей человек не скрыл болезнь, порок.
За это Я грехи его прощаю,
Он правильный из скорби взял урок.

Смотрю, и штиль пришел на смену буре,
Там сделалась большая тишина.
Челнок, как знак в живой фигуре;
Тогда душа хвалой Творцу полна.

Где Дух Господень, там всегда свобода,
Храни же святость каждый день и миг!
Христианин ты, из благого рода,
Ты милость Божью среди тьмы постиг.

О друг, держись! Быть может ты средь бури,
Нет, не один плывешь в своей ладье.
В конце пути, как сладкий вкус глазури,
Найдешь покой в большой святой семье.

Проснись, вцепись, крепись, стремись, дождись!
Не бойся, только сердцем веруй в Бога.
Взбодрись, молись, постись, сразись, трудись.
В борьбе прими елей, что льется с рога.

Христос сам первый взял сей крест давно.
Страх, нераденье, отчаяние откинь.
О нет! Страдать тебе не суждено!
Держись Христа всегда. Аминь, аминь.

29.01.2005



Дивно...

Дивно, що знову я руку Твою, Бог святий, відчуваю.
Дивно, що знову ведеш до прекрасних блакитних небес.
Дотик любові — він ніжний, спокійний, з дитинства я знаю,
Серцем, душею цю милість сьогодні, як дар Твій, приймаю.
Дякую, Любий, за те, що Ти вдруге у серці воскрес!

Чудо яви, дай на ниві Твоїй для людей працювати,
Чудо яви, чую струни вже кличуть акордом мене.
Хочу, Творець, слово віри як манну небес роздавати,
Здатний, Всесильний, Ти кожному здібності в надлишку дати.
Правда та святість Ісуса хай повністю нас огорне.

11.01.2005

 
 2004     вгору     2006 

   © 2006-2013, poeziya.org.ua
Хостинг: domens.com.ua
Ідея, розробка: В. Бондарчук  
Rambler's Top100 Украина онлайн Каталог христианских сайтов Для ТЕБЯ