Новорічний

У яслах Немовля одне лежало,
Воно здійснити волю Божу мало.
Його батьки — то богобійні люди,
Що жертвеник хвали чинили всюди.

У сяйві Ангел пастухам з’явився:
«Радійте, бо Спаситель вам родився!
У Вифлеємі в пеленах лежить,
Він шлях спасіння людству сповістить!»

Христос в смирінні ніс своє служіння,
Прощавши грішників, являв терпіння.
Бажання Батька виконав усі,
Його слова — доступні та прості.

Сьогодні радісно такого Бога знати,
Що вірить в людство, здатний все прощати.
Цей Новий рік нагадує нам знову
Про радісну святу Христову мову:

«Я — шлях правдивий, істина, життя,
Я — компас, що веде до каяття,
Вода, що здатна спрагу вгамувати,
Без срібла можеш дар цей в Мене брати!»

Те сяйво дивне досі не згасає,
І всю планету щедро огортає.
Прийми той голос, сповнений любові,
Для нас оселі в небі вже готові!

21.12.2006



Фіалка

Простий подарунок отримав якось від людини,
Немов розмаїття веселки він став серед днини.
Фіалка маленька в корзинці старенькій росла,
Вона в моїм домі оселю для себе знайшла.

Піднявшись угору в промінні всі сили черпала,
Вологу життєву корінням з глибин доставала.
Та запити більші до всього із часом росли,
Нелегкі години вазону невдовзі прийшли:

Фіалка почала корінчик свій глибше пускати,
В надії що більше водиці буде споживати.
Корзинка старенька вже стала для неї мала:
Корінчику глибше зануритись вниз не дала.

Повільно вазон подарований став засихати,
І листя пожовкле невдовзі взялось обпадати.
Вода вже ніякої ролі для нього не грала.
Так шкода було — бо рослина ось так померала.

Листок за листком я із сумом в сміття викидав,
Хоч біль за рослину серденько моє турбував.
Та що врешті міг цій фіалці тендітній зробити?
Не маю я хисту й знання біля флори ходити!

А час не стояв — і місяці швидко минали,
Благі перспективи вже серце моє покидали.
Та якось у гості дівчина одна завітала.
«Спасай цю фіалку», — із ніжністю тихо сказала.

— Пробач, але цього робити я, пані, не вмію,
Спасти це творіння від смерті постійно волію.
Можливо підкажеш як меч нищівний відхилити,
Фіалку малу до життя в повноті відновити?

— Потрібна негайно поживна, родюча земля,
І горщик поширший, щоб вся поміститись змогла!
Ще б сонця побільше, бо флора його полюбляє,
Як зробиш ці речі — фіалка воскреснути має!

Невдовзі ходили по ринку, дві речі шукали,
І горщик з землею для квітки удвох вибирали.
Покупка сподобалось, радісно було мені!
Як добре що в світі є друзі і ми не одні!

Земля з мінералами в горщику квітку чекала,
Дівчина так чуйно коріння з корзинки виймала.
Так! Нова місцевість рослині була до вподоби:
Забула минулі страждання, всі болі, хвороби.

Невдовзі фіалка почала уся зеленіти,
Листочки з’явились нові — мов любії діти.
Водою без хлорки тендітну уже поливав,
Мов той садівник біля гарної квітки стояв.

За місяць з’явилися перші маленькі бутони,
Мов ті діаманти — прикраса малої корони.
Пройшло двадцять днів. І фіалка в красі всій цвіла —
Три квітки чудові тендітна рослина дала.

Одна за одною з’являлися новії квіти,
З рослиною разом могли ми години радіти!
Небесне світило промінням рослину плекало,
Теплом королеву квартири малу зігрівало.

Ось п’ятий вже місяць фіалка невпинно цвіте:
Для ока предмет насолоди жаданий дає.
Так радісно серцю історію давню згадати,
І друзям праобраз в подіях життя передати.

Улюблена квітка нагадує серце людини,
І те що ми маємо в ньому у різні години.
Все добре, життя — подарунок із неба, від Бога,
Це світла і чиста у задумі неба дорога.

Якщо ж про Всевишнього ми в суєті забуваєм,
Невдячність та гордість цим вчинком Творцю виражаєм!
Як наслідок — серце душевне невдовзі зав’яне,
І добре приносити людям мерщій перестане!

І хоч я живий та духовність без Бога вмирає,
І плоду духовного годі шукати — немає!
Безводна пустеля де змії одні, скорпіони,
Там духів нечистих вирують страшні легіони!

Та варто змінити для серця духовну поживу,
І мати дитячую віру просту, терпеливу.
Живої водиці потоки у серце впустити,
Знов хочеться з радістю в святості Богу служити!

Духовні плоди мов ті квіти людей пригортають,
Характер Ісуса у погляді, діях вбачають.
Ліхтар, що горить, не можна ніяк заховати,
Тому естафету належить удаль передати.

То ж знайте про те що із серця потоки життя,
Пильнуйте, аби не завести його в небуття.
Воно — мов зіниця, опіки всякчас потребує,
Чутливе, бо ж голос Спасителя з радістю чує.

Любов, мир і радість, терпіння та віра, надія —
Кінцева мета для людини, завершена дія.
Тому нам належить зусилля всякчас прикладати,
Щоб серце смиренне водою життя наповняти.

Господь повертає людині загублений рай,
Нам вибір дано — ти стежину вузьку вибирай!
Кінцева мета — це плід Духа Святого набути,
І голос Всевишнього в різних обставинах чути.

Повіривши в людство Господь свого Сина віддав,
Щоб доступ завжди, любий друже, до милості мав!
Людина без Бога ні кроку ступити не може!
Та знаю одне — що лиш віра тобі допоможе!

7.12.2006



Коротко про важливе (2 віршики)

У тебе проблема, залежність, велике падіння?
Маленька краплина довбає гранітне каміння!
Молися, постися і вір що Господь допоможе,
Надіятись, друже, на краще з тобою нам гоже!

* * * * * * * * * * * * * * * * * * * * *

Тобі немає рівних! Ти про це міркуєш?
Досяг мети, позаду всі! Уверх прямуєш?
Та пам’ятай, що у смирінні Божа сила,
Та сама гордість Веліара підкосила!

14.10.2006



Акула

Акула у кита якось спитала,
Дізнатись правду в старшого бажала:
«Чому не маю друзів вірних я?
Відкрита душенька до риб моя!
Один нюанс — я зуби гострі маю,
Хто слабший, тих за голову кусаю».

14.10.2006



Колючий кактус

Колючий кактус дуже дивувався,
Питанням про троянду задавався:
Вона залежна завжди від води!
Її краса — то для людей плоди.
Я вільний від вологи, та однак,
Мої колючки обминає всяк.

14.10.2006



Свято жнив

Милість Всевишнього Бога до нас так багата,
Щедрість Творця до людини не має межі.
Маємо радість сьогодні великого свята:
Дивні, налиті плоди — Божий дар від землі.

Ще на початку Бог сіяння сам встановив,
З давніх далеких часів так ведеться людьми.
Землю примножити плід сам Господь наділив,
Будемо ж вдячні від серця Всевишньому ми.

Щедрий недавно зібрали женці урожай,
Ласка Господня в спокійній погоді сприяла.
Так! Не залишив Ти милістю рідний наш край,
Неба рука знову ниви й поля зберігала.

Здавна народу Ізраїля дав Ти це свято,
Радість, подяка з’єднались відтоді в одне.
В ньому закладено, Боже, Тобою багато:
Пам’ятка жнив для народу і досі живе.

Боже, це милість у хлібі стоїть на столі,
Житниці повні зерна, які Ти дарував,
Фрукти смачні, гарні овочі — плід від землі,
Сонцем зігрів і дощем уночі поливав.

Щиру подяку від Церкви сьогодні прийми,
Маємо досить, і голод не косить людей.
Радісно серцю, бо гарні ось поруч дари,
Батьку небесний, Ти щедро годуєш дітей.

Боже, навчи нас про Тебе завжди пам’ятати,
Щиру подяки пронести у даль, в майбуття.
Даром небесним, що Ти нам даєш цінувати,
Лиш у Всевишнього віра, надія, життя.

19.09.2006



Духовна краса

Присвячується Кондратюк Ользі за її духовну зрілість

Мало добра ми являєм для ближніх своїх
Бог, що на небі, сказав нам любити усіх.
Сутність Ісуса частіше у справах являти,
Словом підтримки надію в людей оживляти.

Часто, так часто ми бачимо гріх, помилки,
Докір у наших вустах — мов тверді колючки.
Вірш цей про вчинки твої, про потік сили новий.
Так! Я побачив красу — це характер чудовий!

Внутрішність гарну помітив у вчинках життєвих,
Все проявилось в дрібницях і в справах суттєвих.
Де поступитись потрібно, там видно сповна,
Віру людини і чим є багато вона!

Мала можливість ти голос на мене підняти,
Всі помилки, що вчинив того дня, показати.
Нижчою стала, повагу на ділі явила —
Перша пробачення мов Авігея просила.

Розум далекий для світу, також суєти,
Серце, що Бога шукає, мій друже, — це ти.
В цьому заслуга лиш твого благого Отця,
Мудрість в смиренних, поглянь як покірна вівця!

Витримка, пильність, розсудливість — зрілості друзі,
Вірний збере урожай у стократ по заслузі!
Ввічливість, ніжність, турбота тебе огортають,
Люди з прадавніх часів ці ознаки шукають.

Рідкість сьогодні зустріти духовну людину,
Це рівносильно тому, щоб достати перлину!
Друже! Надалі будь вірна в усьому Христу,
В серці глибоко й думках збережи чистоту.

26.07.2006



Береза (притча)

Історію хочу повідати вам.
Як пильний учасник усе передам.
І словом правдивим буду називати
Гріхи всі, яких нам завжди уникати.

Шкода, що подія була у святих,
Шкода, що неправда живе серед них.
Та врешті не дивно — так завжди було.
Язик — гострий меч, все від нього пішло.

Береза струнка біля річки росла,
Піднялась угору — на зріст чимала.
Стояла обабіч прекрасних озер,
Ніхто із людей її велич не стер.

Любила сусідів, любила поля;
В ній жилка поваги до ближніх була.
Схилялась додолу, віталася чемно,
Для жителів місць тих це було приємно.

Відома в місцевості рідній тій стала,
Прекрасне завжди в кожній днині шукала.
Розкішне гілляччя вабило око,
Навряд чи було їй колись одиноко...

Та якось пан Вітер туди завітав,
Рослинність усю того дня сколихав.
Березу легенько убік нахилив,
А потім біленьку таки відпустив.

Ліворуч берези стояв очерет
І думав про себе, що він як букет.
«Ви чули новину? — сусідів спитав, —
Як вітер березі гілляччя пом’яв».

«Коли? І це правда?!», — цікавість піднялась,
В сусідів болота якраз проявлялась, —
«Детально, будь ласка, повідай нам все,
Корисно це знати, бо ж плід принесе».

Колючка суха очерету сказала:
«Як добре що річ цю сьогодні я взнала.
Ви чули? Ви чули?..» У даль понеслось,
Про дерево біле умить рознеслось.

«Березу високу хлопчина шукав,
Я бачила гілля для бані ламав.
Ножем їх відрізав, як шкода її.
Ох, вредні ці хлопці — як діти малі!»

Колючка домашнім та ближнім сказала
І думала правда вустами звучала.
Хтось з ближніх фантазію бурную мав
Подумавши трошки, від себе додав.

Продовжив роботу знайомих своїх,
Свій витвір донести для публіки зміг:
«Ви в курсі останніх подій, о, панове?
Я маю для вас повідомлення нове!

Великі учені взяли експертизу,
Зібрали малий оберемочок хмизу.
Березі гілляччя ножем шматували.
«Лиш стовбуру жити», — мужі приписали».

Новину цікаву бур’ян підхопив,
Почутим із ранку до вечора жив.
Йому закортіло всю річку зібрати
І похорон з плачем гучним влаштувати.

Наш лідер усе із промови почав
Та й з жалем слова до присутніх сказав:
«Нещастя березу на днях посягло,
Мов меч невгамовний без стуку ввійшло.

Я бачив як трактор гаком зачепив,
Зелену красуню ривком підкосив.
Із стовбура столик на кухню зробили,
Гілляччя зелене для бані возили.

Коріння — для дослідів та в експертизу,
А ще назбирали великий віз хмизу.
Пеньок до музею столиці віддали,
«Береза звичайна», — знавці підписали.

Влаштуєм померлій хвилину мовчання,
Адже перед смертю терпіла знущання!
Ми пам’ять про неї будем шанувати,
Героїв із листям нам слід пам’ятати!»

Аж раптом з тополі гілляка зірвалась,
В бур’ян наче блискавка та направлялась.
Потужним ударом усе зруйнувала
І шансу піднятись промовцю не дала.

Високий досвідчений дуб міркував:
«Напевно, бур’ян сам Господь покарав
За серце лукаве, любов до пліток,
За всю пустоту — це важливий урок...

Я бачу далеко березу чудову,
Їй вітер небесний співа колискову.
Біленькій ще довго рости і радіти,
Їй раді озера, їй раді і квіти...»

Мій друже, подумай сім раз як сказати,
Можливо, не варто про ближніх питати.
Хтозна як сприймуть ту допитливу мову,
Хтось зробить плітки і пустить їх знову.

Вночі хтось потоки гіркі виливає,
Якби ти лиш знав, як та жертва страждає...
Як сон стороною страждальця обходить,
Натомість неспокій у розум приводить.

У когось ти настрій удень відібрав,
Удару у спину словами завдав.
Комусь ця неправда піднятись мішала,
Можливо людині життя поламала!

Подумай про те, якщо жертва мовчить,
А що коли Бог її сам захистить?
Неправда до тебе назад повернеться,
Нелегко тобі у той час доведеться.

Мій друже, я прошу в брехні зупинись!
Назад, у минуле, своє озирнись:
Тобі Бог простив всі провини й гріхи,
Невже в Єрихон знову будеш іти?

Ми взяті у спадок небесний, святий,
Бог хоче, щоб ти був для нього живий.
Нехай же Господь свій народ врозумить,
Шукай правди неба — і Вічний навчить.

Будь мудрий в житті та для Церкви старайся.
На зустріч з Творцем кожний день сподівайся.
Від серця бажаю всіх благословінь.
Будь мудрий в усьому, мій любий. Амінь.

26.07.2006



Я не поет...

Я не поет. Напевно, ним так і не стану,
Однак хвалити Бога все ж не перестану
За риму та ідеї, що в думки дає,
Лиш записати все — служіння ось моє.

Господь сказав, що працю Сам приготував,
Немов би писаря Варуха в спадок взяв.
Відтоді, друже, те що чую те й пишу,
Чутливе вухо мати у Творця прошу.

А також руку, що могла б все записати
Пером. Та ближнім слово вголос прочитати.
Це так важливо, щоб все сказане сприймалось,
Щоб слово Боже в серці рясно підіймалось.

Серйозні роздуми принесло слухачеві,
Вказавши вихід крізь спокуси всі життєві.
Бажаю залишитись вірному в малому,
І твердість духа мати, мудрості у всьому.

Ні, не важливо що про труд цей мало знають.
Ні, не важливо що знайомства не шукають.
Важливо те, чи знаю серце я народу,
Чи проповідую про гріх і про свободу.

Та перш за все аби самому святість мати,
Як цінний скарб від злих стихій оберігати.
Одне пізнав, що добре все іде з небес,
Тому не прагну до величності, чудес.

Земної слави не приймаю від людини,
Не люблю оплески, що тягнуться хвилини!
Земна вся велич — це трава, що засихає,
І в полум’ї роздута пустота згасає.

Всевишній здатний зберегти людей в долоні,
І бідних духом Бог пасе на свому лоні.
Я вибираю бути пішкою в Святого,
Аніж ферзем значним у Веліара злого.

Рабом, що буде ноги слугам омивати,
Як Авігея — всю вину на себе брати.
В простій молитві цих речей прошу у Бога,
У християн — лише така увись дорога.

26.06.2006



Пастырю

Посвящается Боброву Анатолию в канун дня рождения

Дорога нелегкой бывает у многих,
Тяжелой бывает стезя и у строгих.
У пастыря же тяжелее вдвойне:
Большие сраженья — все как на войне.

Работа со стадом совсем непроста,
Но нужно стремиться вам жить для Христа.
Всевышнему Богу во всем угождать,
И связь на коленях в молитве держать.

Удары извне вам готовят всегда,
Но вера на Бога пусть будет тверда!
Овец непослушных ждет участь Корея,
Вы мудры же будьте, как та Авигея.

Вам с мужеством нужно все это пройти,
И с твердостью Павла служенье нести.
Так пусть же Всевышний поможет во всем,
Достойно пройдите с Иисусом вдвоем.

01.05.2006



О блудном сыне

О блудном сыне Гумилев в стихе писал,
Откуда ж он переживания узнал?..
Мне кажется, что каждый был на том пути,
Но нужно снова подниматься и идти.

Идти? Куда? Быть может поздно? Нищ совсем!
А примут ли раба греха назад в Эдем?
С надеждой уходил, имел большие планы.
А что в конце пути? Лишь пустота и раны.

Не раз, не раз я был на той большой дороге,
Но утешенье нахожу в молитве, в Боге.
Лишь Он один навстречу выходил и ждал,
Надеялся на лучшее, простить желал.

Принял заблудшего, хоть был так слеп и наг,
Весь в клочьях грязных, поглумился сильно враг.
Обнял страдальца и без слова укоризны
Принял как милосердный Бог святой Отчизны.

С потоком горьких слез ушло былое горе.
Поднимет крылья, знаю, сын для Бога вскоре.
В те дни вся внутренность объята была бранью,
Урок весьма печальный — навык послушанью.

Христос для грешников пришел — спасти людей.
Понять бы это, не остаться вне дверей!
Он благ к тому, кто признает грехи, пороки.
Кто осознал, что без любви мы одиноки.

Я пережил паденье, пережил прощенье.
Как передать благие чувства, удивленье?
Когда талант Всевидящий мне подарил —
Стихи писать. Он до конца все зло простил.

28.04.2006



Відкрита книга

Присвячується Катерині Степановій за її спокійне обличчя, в якому зимового вечора побачив погляд Христа

Подібні події траплялись не раз у житті,
І знаю, що матимуть місце у нас в майбутті.
Але про останню історію вам розповім.
Можливо, це буде як приклад смиренним усім.

На групі домашній в той вечір зимовий зібрались,
Молились, піднятися в небо разом намагались.
Читали, співали про Бога змістовних пісень,
Ділились прожитим, чудовий та гарний був день.

Оглянув довкола знайомих, усіх майже знав.
Втім Бога побачить, відчути всім серцем бажав.
Обличчя одне... Незвичним здалося мені,
В спокійних очах Ісуса побачив в сестрі.

Обличчя відкритим здалося, мов книга цікава.
Із змістом глибоким, відверта, ніяк не лукава.
І так захотілось про зміст тої книги дізнатись,
В сторінки, роками написані, пильно вчитатись.

Детальніше глянув, здалося, що книгу розкрив,
Неначе у казці ту душу так просто відкрив.
В мовчанні, смирінні характер небесний впізнав.
І зміст послідовно читати про себе почав:

«Народження. Юність. Свій шлях. Із небес покаяння.
Молитва. Вся внутрішність нова. Христові бажання.
Падіння. Страждання. І знову підйом на вершину...»
Чимало ще пунктів читав про знайому людину.

Про переживання та труднощі став я читати,
Попробую коротко вам у словах описати.
Псевдонім сестрі тій для рими візьму — Мовчазна,
Покірність в характері — цим унікальна вона.

Дізнався про шлях той, що зветься Стежина вузька,
Нога Мовчазної не раз і не два тут була.
В пустелі далекій, де бурі невір’я з’являлись,
І збити з Вузької Стежини весь час намагались.

Бувало додолу великі спокуси схиляли,
Та милістю Бога ви знову на ноги вставали.
Також прочитав я, що люди над вами знущались,
До влади з приниженням часто всі горді вдавались.

Вдалося пройти, та не мати у серці образи,
Як добре звільнитись від гордості, болю, прокази.
Набути характер, що мир із собою приносить,
І сутність слуги, що у Бога працює, доносить.

Життя — річ не легка. Та варто за святість триматись,
Коли дуже важко — Господь допоможе піднятись.
Так вдячний сестрі Мовчазній, що цікаве відкрила,
Історію дивну, на мить в своє серце впустила...

Є час, у який нам належить сидіти й мовчати,
Є час, у який нам належить щось цінне сказати.
У вечір зимовий, ви все розповіли без слів,
І розповідь цю записати у римі зумів.

Побачене є актуальне для нас, молодих,
Це благо, що можемо брати ми приклад з живих.
Від серця усього подяку велику прийміть,
Надалі в смирінні цим даром для ближніх служіть.

15.03.2006



Земной интерес

Спасибо за твой интерес.
А как в твоем сердце, воскрес
Спаситель Иисус и Господь?
Ведь проклят, кто видит лишь плоть

И средства к существованью.
Объяты мы с юности бранью!
Да, бранью! Не с братом, сестрой,
А прежде с грехами, собой.

Но вера нужна для победы!
В неверье — лишь горе и беды!
Я веры желаю сполна
Тебе и себе от Христа!

7.03.2006



Зима відходь

Поглянь довкола: вже зима відходь,
Натомість теплота весни приходить.
Як люблю цю пору, все розквітає,
Листочки й квіти вгору підіймає.

Нехай же у серця прийде весна,
Потрібна християнам лиш вона!
Потрібне в серце справжнє воскресіння,
З небес приходь нам благовоління.

22.02.2006



Віра, надія, любов (акровірш)

Він Сином Божим був — Помазаник з небес.
І сил не жалкував. Помер, але воскрес.
Рабом себе назвав, хоч справді був Месія,
Амінь — Його ім’я. Він — досконала дія.

Народ любив Христа, чекав Його приходу,
А врешті Він, Господь, — слуга став для народу.
Дух мудрості почив з дитинства на Святому,
І приклад дав життям ізраїльського дому.
Я низько так вклоняюсь до самої землі,

Люблю Христа Ісуса і віддаю жалі
Юдейському цареві, який ось-ось прийде,
Бо ж обіцяв, що Церкву святу увись візьме.
О, друже мій, гріхи усі Творцю віддай.
Він все простить, очистить. Лиш часу ти не гай.

15.01.2006



3 загадки для дітей

Мужа опишу, малята, я вам.
Ви будьте пильні — підсказочки дам.
Хто Книгу Божу частенько читає,
Той без затримки ім’я відгадає.

Силу велику отримав від Бога,
Бо ж для Ізраїля — то допомога.
Якось на плечі ворота він взяв
І на вершині гори їх поклав.

Лева могутнього вмить розірвав,
Дух, що від Бога, не раз помагав.
Шкода — в кінці він попав у полон.
Як його звати? Ім’я це — ... (Самсон)

* * * * * * * * * * * * * * * * * * * * *

Учнів в Ісуса було не двадцять,
Учнів Господніх рівно ... (дванадцять)

Люди відкриті — одні простаки,
Учні Христові були ... (рибаки)

Знав Він гріхи, знав Він і горе,
Часто Спаситель виходив у ... (море)

Людський Син мав спасти всіх людей,
Та особливо любив Бог ... (дітей)

Божа любов щедра й багата,
Любить тебе, твою маму і ... (тата)

Бути уважним, слухати слів,
Заповідь дав шанувати ... (батьків)

Бог знає все: думки й помилки,
Хоче простити твої всі ... (гріхи)

* * * * * * * * * * * * * * * * * * * * *

Цей муж з дитинства Господа любив,
І все життя він з вірою у серці жив.
На струнах в псалмах Бога прославляв,
І вірші ті, що мали зміст, писав.

У нього двічі гострий спис летів,
Та ворогів прощати він умів.
Смиренний, вірний. Був по серцю Бога,
Втім нелегка була в житті дорога.

Він мав красивий і приємний вид.
Хтось відгадав? Ім’я царя — ... (Давид)

15.01.2006

 
 2005     вгору     2007 

   © 2006-2013, poeziya.org.ua
Хостинг: domens.com.ua
Ідея, розробка: В. Бондарчук  
Rambler's Top100 Украина онлайн Каталог христианских сайтов Для ТЕБЯ